У тихій сільській частині графства Сассекс приховане дивне й водночас вражаюче видовище — гігантський особняк, що нагадує королівську резиденцію, але насправді є покинутою недобудовою. Йдеться в публікації NovusNews про Гамільтон‑Палас: споруду, яку зводили роками і яка, якби була завершена, могла б конкурувати з найбільшими палацами Великої Британії. Нині ж будівля поступово занепадає та перетворюється на руїну, навколо якої зростає дедалі більше тривоги.
Попри незавершеність, Гамільтон‑Палас досі вражає масштабом. Він помітно контрастує з навколишнім ландшафтом: там, де зазвичай стоять фермерські будинки й невеликі садиби, височіє масивна конструкція з ознаками «палацового» задуму. Саме тому будівля стала своєрідною локальною «пам’яткою», хоча її слава — радше сумнівна.
Відомо, що роботи над особняком стартували у 1985 році. Замовником став бізнес‑магнат і мультимільйонер Ніколас ван Гогстратен. У публікаціях про нього часто згадують, що він походив із робітничої родини в Сассексі, однак зумів швидко розбагатіти: мільйонером став у 22 роки. На піку кар’єри його статки оцінювалися в сотні мільйонів фунтів, хоча в пізніших оцінках фігурували значно менші суми щодо фінансового становища сім’ї.
Та головне в цій історії від Novus News інше: розкішний задум так і не було реалізовано. За наявними даними, Гамільтон‑Палас ніколи не був заселений. Журналісти також зазначали, що сам ван Гогстратен відомий скандальними судовими історіями та нібито живе за межами Британії, через що рідко з’являється на батьківщині. У підсумку маєток фактично залишився без догляду, а з часом став руйнуватися.
Місцеві мешканці дивляться на цю недобудову без захоплення. Дехто називає її «домом‑привидом Сассексу», а інші — іронічно «найбіднішим районом Британії», натякаючи, що справжня «бідність» тут — у занепаді та безгосподарності. Люди кажуть: величезна порожня споруда не свідчить про достаток, якщо вона стоїть покинутою й небезпечною.
Окрема проблема — безпека. Деякі жителі побоюються, що недобудований комплекс може стати «смертельною пасткою». Основна претензія полягає в тому, що територія, на їхню думку, належним чином не захищена: огорожу нібито часто пошкоджують, і підлітки проникають на ділянку та прямують до будинку. Місцеві наголошують, що локація перетворилася на «магніт» для молоді, якій бракує занять, а подібні проникнення можуть закінчитися трагічно.
Також звучить занепокоєння, що покинута будівля провокує антисоціальну поведінку в околицях. Коли є місце, куди легко потрапити непоміченим, зростає ризик вандалізму та інших порушень порядку. Через це деякі мешканці вважають, що влада мала б активніше реагувати й перевірити об’єкт, щоб виключити загрозу для людей.
У районній раді Вілдена раніше пояснювали, що Гамільтон‑Палас не стоїть у густонаселеному районі. За їхніми словами, найближча громадська дорога розташована на східному краю маєтку, а головну будівлю відділяють кілька ділянок полів і лісу. Водночас там зазначали: якщо існують побоювання щодо небезпечної споруди, про це можна повідомити — і тоді можливе додаткове розслідування. А питання незаконних проникнень чи антисоціальних дій, як наголошувалося, належить до компетенції поліції.
Історія Гамільтон‑Паласу — це приклад того, як гучний проєкт із претензією на велич може перетворитися на довготривалу проблему. Колись ця будівля мала стати демонстрацією статусу й розкоші, а тепер її частіше згадують як моторошну недобудову, що руйнується та викликає тривогу в місцевих.