Чт. Лип 2nd, 2020

В Україні

Громадсько-аналітичний портал

Ердоган має український важіль тиску на Москву, від якого не відмовиться

1 min read

Візит турецького президента в українську столицю був спланований досить давно. Тоді було важко передбачити що він збігатиметься із загибеллю військових в Ідлібі та черговим загостренням російсько-турецьких відносин, пише Віталій Портников для “Белсат”

Із конспірологічного погляду Реджеп Таїп Ердоган приїхав до Києва дуже вчасно. Турецькі військові вбиті (Міноборона Туреччини повідомила, що четверо турецьких військовиків загинули, а дев’ятеро зазнали поранень у зіткненнях із сирійською урядовою армією в Ідлібі – прим. Belsat.eu), турецький президент робить жорсткі заяви із цього приводу, є ризик нового зіткнення російських і турецьких інтересів у Сирії. Росія при цьому звинувачує в загибелі військовослужбовців Анкару, стверджуючи, що удар по них стався тому, що турецька сторона не інформувала російську про пересування територією.

Ердоган демонструє Кремлеві самостійність

Ердоган опиняється перед непростим вибором – піти з Ідлібу, продемонструвавши нездатність конкурувати з Володимиром Путіним у Сирії, або залишитися, але зважитися на реальну конфронтацію.

І саме цієї миті турецький лідер проводить перемовини із Володимиром Зеленським, вітає українських воїнів словами “Слава Україні!” (не найулюбленіше словосполучення в Москві), говорить про те, що Туреччина ніколи не погодиться з анексією Криму й підтримуватиме права кримських татар. Напередодні запланованого Меджлісом кримських татар маршу на Крим ці слова видаються – принаймні з московської позиції – відверто провокаційними.

І все це – ніякий, звичайно, не збіг. У тому сенсі, що самі відносини з Україною – не збіг для Ердогана.

Після подій 2014 року зв’язки з Києвом для турецького президента мають особливе значення саме тому, що він демонструє Кремлеві свою зовнішньополітичну самостійність і здатність вплинути на російські позиції там, де в Москви не менші, а мабуть, і більші інтереси, ніж на Близькому Сході.

Спільне в російсько-українському та близькосхідному конфліктах

Таку тактику Ердогана цілком можна порівняти з тактикою Олександра Лукашенка. Адже білоруський президент завжди використовував свої відносини з Києвом (і Тбілісі) як доказ своєї здатності проводити самостійну зовнішню політику на пострадянському просторі. Лукашенко не відмовився від цієї тактики ні після війни Росії та Грузії, коли надавав білоруський телеефір Михайлові Саакашвілі, ні після Майдану 2014 року, коли він першим із пострадянських лідерів приймав виконувача обов’язків президента України Олександра Турчинова.

Те, що Лукашенко дочекався в Мінську спочатку радника президента США з національної безпеки Джона Болтона, а потім і держсекретаря США Майка Помпео – теж певною мірою результат його здатності демонструвати нехай умовну, нехай обмежену, але самостійність.

В Ердогана значно більше можливостей для маневру. Турецький президент не залежить від Путіна, він змушений лише враховувати інтереси російського лідера, який вирішив стати вершителем близькосхідних доль. Саме тому Ердоган ніколи не забуватиме ні про свої стосунки з Україною, ні про анексію Криму. Він активізуватиме свої контакти з Києвом і допомагатиме Україні – від економічної сфери до військової – щоразу, коли Путін захоче вибити його із Сирії. У цьому сенсі російсько-український конфлікт для Ердогана – важлива частина близькосхідної політичної гри, важіль тиску на Москву, від якого він не відмовиться.

Віталій ПОРТНИКОВ

 

Додайте свій відгук

Соцмережі

Social menu is not set. You need to create menu and assign it to Social Menu on Menu Settings.