Деснянський район – специфічне місце в Києві. Новітні «кияни» та «кияночки», які вилізли із західних схронів або східних шахт, за весь час свого проживання в Києві часто на ньому ніколи і не бували. Тим не менш, це місце має свої правила, культуру, легенди, епоси та звичаї, які в масовій свідомості в основному асоціюються з хлопчиками в кепочках не найвищого культурного прошарку, що при прискіпливому погляді на місцеву Громадську раду виявляється не таким далеким від істини…
Але спочатку розберемося в теорії та історії. Розвиток місцевого самоврядування – обов’язкова умова для побудови децентралізованої демократії за принципом «знизу до гори». Районні ради – структурні елементи такої демократії та мають представляти інтереси громади на місцевому рівні. Голос народу для столичних керманичів завжди був тягарем на плечах та перепоною на шляху до зосередження влади в одних руках абсолютної влади, тому районі ради були ліквідовано 31 жовтня 2010 року рішенням Київської міської ради проголосованим 95 депутатами Київради з 110. Замість них в тому ж 2010 року постановою Кабінету міністрів при органах місцевого самоврядування у формі консультаційно-дорадчого органу були створені Громадські ради, до складу яких делегували своїх представників місцеві громадські організації.
Тож повертаємось до Деснянського району. Найбільш одіозними її представниками, які вже багато років вдало зображають з себе місцевих благодійників, є Артур Аракелян та Євген Шкулій.
Почнемо з першої особи: Артур Аракелян. Кримінальна зірка афериста зійшла ще в 2000-х роках коли підконтрольні Артуру фірми приймали участь у спробах рейдерських захоплень приміщень, кидалові міських комунальних підприємств на гроші (Лемексінвест та Галаксі Медіа). Компанії Аракеляна мали відшкодувати значні суми (по підрахунку за курсом тих років – сума боргу склала більше 26 тисяч доларів!), але вирішили цього не робити, мило посміхаючись та махаючи ручками місцевим чиновникам та правоохоронцям.
З плином часу Аракелян зрозумів, що на дрібних аферах статків не здобудеш. Найбільш надійний шлях на вершину ієрархії – очолити народні маси, стати представником спортсменів та бариг при владі. Очоливши громадську раду Деснянського району, Артур отримав прямий доступ до будь-якого кабінету місцевої Адміністрації та згодом набув титул «Смотрящого» за Троєщиною при одіозному депутаті Бориславі Березі. Виділення коштів правильним людям, чіткість в розумінні які інфраструктурні проекти може осилити адміністрація, а які ні.
Близька дружба з адміністрацією і депутатиками та встановлення ділових зав’язків з правоохоронцями дозволили Артурчику здобути перлину свого бізнесу – ритуальні послуги. На перший погляд здається, що це звичайна справа, однак по міркам кримінального світу вхід до такої сфери діяльності є досить складним. Не всіх впускають, а тих, хто хоче увійти без достойного даху – вже не відпускають, а опускають.
Давайте перейдемо до вірного поплічника голови Громадської ради – Євгена Шкулія. Будучи лисуватим спортсменом з 90-х років, Женя завжди відповідав у їхньому тандемі за силовий блок. Якщо Аракелян це «Мозок» то Шкулій це «Сила», такі собі Бівер та Долік троєщинського розливу.
Отже, Женя до відсидки в «нульових» у Бучанській виправній колонії за статтею 187 Кримінального кодексу України мав прізвище Аюпов. Подібна ситуація доволі часто зустрічається, враховуючи його оточення та участь в ОПГ великого авторитета на прізвисько «Череп». Судимість Шкулій погасив і всіма силами замовчує цей факт біографії, однак його фізіономія не може брехати так само професійно.
На районі він відповідальний за спорт. Як саме? Правильно, через ГО «Українська організація натурального пауерліфтингу», де він є цілим президентом. Однак до спорту він все ж таки дотичний, бо фізична сила є його основним джерелом прибутку. З дитинства Женя звик добиватися свого кулаками, тому коли виріс – вирішив заснувати на цьому бізнес. Тренує малолітню бидлоту з метою їх подальшої монетизації в силових захопленнях будівельних майданчиків, комунальних підприємств та інших закладів.
Шкулій іноді особисто очолює ватагу спортиків. Відносно нещодавно він був помічений у рейдерському захопленні школи для інвалідів. Цей заклад був обраний за ціль, бо його територія була потрібна братам Мунтянам (так, тим самим), яким і допомагав Женя. Разом з іншими поплічниками він напав на депутата, який захищав школу від рук кримінальних угрупувань Деснянського району.
Аналізуючи діяльність цих двох діячів та керівників Громадської ради Деснянського району нашої столиці, хочеться задати питання – а якого біса подібні виродки роблять у таких організаціях? Яким чином вони представляють інтереси громади на рівні району та навіть міста? Відповідь звичайно всі знають, однак це не вирішує проблеми. Особливо коли мова йде про життєдіяльність району. Шахрая (Аракеляна) та рейдера (Шкулія) цікавлять виключно їхні заробітки, де та скільки вони зможуть вкрасти у жителів столиці. Подібні персонажі ставлять необхідність у Громадських радах під велике питання. Вони не виконують свої обов’язки, а навпаки – використовуючи наявне положення, перетворюють Троєщину на дійну корову, яка ледве дихає від постійних ударів кримінальними схемами цих двох злочинців. Громаді потрібно задуматись, чи таких людей вони хочуть бачити представниками своїх інтересів.
